20160612_192205Прибувши до Лілля ми мали годинку часу, бо нашу забукану квартирку прибирали після попередніх гостей. Ми поставили авто на парковку біля супермаркету, прогулялися по по місту, зайшли в костел, який трапився нам по дорозі. Час минув швидко і ми поїхали поселятися на квартиру.
Частина району, де була наша квартира, була перекрита жандармами, бо неподалік проходив недільний базар. Ми довго шукали де припаркувати авто і все таки знайшли. Правда, як потім виявиться не найкраще місце було(
Поки ми поселилися у квартирі, поки відпочили з дороги, поки готували обід, хтось тихенько розбив два вікна у нашому авто. Чисто випадково ми вийшли на вулицю(щось в середині дьоргнуло піти подивитися чи з авто все ок). Вже на вулиці біля авто ми зустріли француза, який трошки розмовляв англійською Він погодився викликати нам жандармів. Подзвонив він до жандармів, щось там поговорив, а потім нам передав сказане жандармами:”Якщо хочете, то їдьте до відділку і вони там складуть протокол. Бо вони зараз дуже зайняті і не можуть приїхати”. З одної сторони було розчарування таке почути, а з другої сторони можна їх зрозуміти: день матчу, багато туристів, підвищена небезпека. Нема їм часу займатися такими дрібницями, як побиті вікна у авто. Як потім побачу у Франції побиті вікна це як в Україні “добрий день”.
Після цього ми загнали авто на платну парковку і вирушили на матч Німеччина – Україна.
У місті панувала святкова атмосфера. Німці співали пісні. Українці пробували не відставати від німцім, але не завжди це вдавалося. Натяку на якусь агресію і близько не було. Так, були фанати з обидвох сторін, які були добряче “втомлені” бельгійським пивом і могли спровокувати якусь штурханину. Але подібного не замічав.
Потім був футбол.

20160612_192406
P.S. Футбол, стадіони і все, що пов’язане з футболом буде у окремому пості

Після футболу всі чемно поверталися додому. Хтось радів перемозі своєї збірної, хтось був розчарований поразкою своєї, але мав надію на наступні два матчі.

На наступний день зранку ми вирішили на пошуки автосервісу Хюндай для ремонту вікна. АЛе нажаль вони вони не вірішили дану проблему( Треба було чекати на вікно 3-4 дні. А я в цей день вирушав на Париж, а друзі на авто в Реймс. Правда ми знайшли фірму carglass (особлива їм подяка і низький уклін), яка поставила нам тимчасове вікно з пластика. Ще й БЕЗПЛАТНО!!! Але як ви знаєте “нема нічого постійнішого, як тимчасове” 🙂 з тим пластиком ми обїздили половину Європи і приїхали додому. Жоден сервіс не вирішив дану проблему. Треба було затримуватися в місті на 3-4 дні, а в жодному місті на стільки часу залишитися ми не могли.

Ближче обіду ми з дімою зайшли у Paul на французькі булки&круасани і каву. Paul – мережа пекарень, яка була заснована у 1889. Пекарня дуже популярна серед місцевого населення.

Пізніше я цю пекарню зустрічав і в інших містах. Була тут надія вперше попити хорошої кави, але не судилося( Хоча випічка дуже смачна. І після ланчу ми попрощалися: Діма їхав на квартиру збирати речі і на Реймс, а я до Парижу.

До автобуса залишалося 2 години. За цей час я встиг прогулятися по центральній частині міста, зробити кілька фото і купити сім-карту місцевого оператора SFR.

Вже на автостанції, де чекав свій автобус, я випадково зустрівся з маленьким українським фанатом Володьою Бобенчиком. Напевно всі знають його історію, як йому французьке посольство відмовило у візі. Та не тільки йому. Але все таки він отримав візу за дві години до від’їзду до Франції.

Поговорив з його батьками, з ним самим, зробив фото на пам’ять, сів у свій автобус і поїхав до Парижу

Далі буде…

Фото і відео з Лілля тут

Written by Petro Kryvyi

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *